ЗВЕРНЕННЯ ПАРТІЇ «ВЕЛИКА УКРАЇНА» ДО ГЕНЕРАЛІВ, ОФІЦЕРІВ, КУРСАНТІВ, ПРАПОРЩИКІВ, МІЧМАНІВ, СЕРЖАНТІВ, СОЛДАТІВ І МАТРОСІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

суботу, 20 лютого 2010 р.

УКРАЇНСЬКА політична верхівка - як влада, так і опозиція – вкотре показала свою недалекоглядність в управлінні країною і нездатність забезпечити проведення життєво важливих реформ. У підсумку країна та її громадяни загнані в глухий кут – у всіх сферах політичного, економічного та соціального життя.
Не лише не існує моделі майбутнього розвитку України, але й далі нищиться все те, що зробили і чого досягли своєю працею і знаннями мільйони наших співвітчизників. Прорахунки політичних діячів і їхнє патологічне прагнення особистого збагачення коштом держави і за допомогою державної влади призвели до теперішнього стану нашої країни, до величезних проблем, найпоказовіших в армії. Збройні Сили України, призначення яких – гарантувати суверенітет держави, захищати країну від ворогів під час імовірних територіальних конфліктів, стали заручниками боротьби політичних кланів, які вбачають в армії винятково лише можливий інструмент для задоволення особистих владних амбіцій.
Щодо посилення обороноздатності держави, політики, які займають найвищі державні посади, не розуміють і не хочуть розуміти всієї складності такої справи. Це повною мірою демонструють безвідповідальні вчинки і рішення українських державних діячів у ставленні до війська, спрямовані на його повний розвал. Їхнє багаторічне бездарне керівництво спочатку призвело до безпрецедентного в історії ослаблення армії нашої держави, порівнянне з капітуляцією або поразкою в повномасштабній війні, а тепер може спровокувати локальні і масштабні конфлікти, як всередині країни, так і на її кордонах. Армія, через зневажливе ставлення до неї політичних кланів, за останні 17 років значною мірою втратила здатність проводити бойові дії або брати участь у війні. Жодного секрету немає в тому, що технічна і наукова база наших Збройних Сил відстала на два десятиріччя, безнадійно застаріла. Практично вся зброя, на яку опирається потуга нашого війська, розроблялася і вироблялася в іншій Україні, ще радянській.
ОБДІЛЕНІ рисами, що були притаманні справді історичним особистостям, які залишили нам у спадок найбільшу державу в Європі з населенням 52 мільйони, теперішні політики з 1991 року ведуть Україну шляхом величезних людських жертв і втрати державності. Безумовним результатом вимирання українців – найшвидшого на планеті – стане зменшення фізичної присутності українців на своїй землі, ослаблення держави і, як наслідок, - втрата територій. За таких умов, говорити про державний суверенітет навіть у короткостроковій перспективі немає потреби. України помирає фізично і територіально. Дії влади, спрямовані на послаблення війська і підрив обороноздатності країни, лише сприяють цьому.
ВОДНОЧАС з екранів телевізорів на всіх центральних каналах безупинно звучать одні й і ті самі банальні догматичні постулати, які не витримують випробування розумом і логікою, про те, що армія повинна бути поза державною політикою і за жодних умов не має права брати участь у політичному облаштуванні держави.
НАШЕ ВІЙСЬКО політичні керівники згадують лише тоді, коли виникає питання: хто має покласти на вівтар їхнього ситого існування свої життя? Але вони глибоко помиляються в тому, що сотні тисяч чоловіків і жінок будуть готові пожертвувати життями і залишити сиротами своїх дітей заради того, аби захищати їхню владу, їхню систему цінностей, їхні привілеї та їхнє право на розкішне життя за рахунок праці нашого народу. Будь-який внутрішній або зовнішній військовий конфлікт в Україні закінчиться тим, що з влади виметуть політичні клани, які спираються не на народ, а на злочинний капітал і телевізійне зомбування.
ПОЛІТИКИ, які захопили владу у державі і порозтягували країну по кланових та особистих гаманцях, не знають, не розуміють і зневажають Збройні Сили України, котрі нині за складом є робітничо-селянськими. Дев’яносто відсотків синів депутатів, міністрів, держслужбовців центральних та обласних органів влади, не без допомоги своїх високопоставлених батьків, ухиляються від військової служби. Це і є справжнє ставлення влади до захисту Батьківщини, до Збройних Сил.
У телевізорі ми бачимо плеяду 30-40-річних «молодих політиків», які свого часу втікали від служби будь-якими засобами, а тепер намагаються говорити про патріотизм, обов’язок і честь. Такі ж «патріоти» і їхні батьки, які обіймають високі посади, просторікують про реформи в армії, маючи на увазі під реформами лише одне – подальше фізичне, технічне і моральне знищення українського війська. Як наслідок – щорічне скорочення армії, позбавлене державного підходу. Як наслідок – жебрацьке ганебне утримання військовослужбовців. Як наслідок – принизливі для армії призначення на керівні посади цивільних осіб, котрі через відсутність спеціальної освіти і військового досвіду не здатні керувати Збройними Силами, вирішувати питання національної безпеки й оборони. Як наслідок – економічно і політично безграмотна фантазія влади про перехід армії на контрактну основу, яку роками нав’язували громадянам України як єдине правильне рішення.
НАША ПАРТІЯ, починаючи з 2006 року, заявляла, що в Україні ані в 2008, ані в 2010, ані в 2012 році не буде контрактної (найманої) армії, і на те є кілька причин. Час довів нашу правоту – контрактна армія не відбулася і не може відбутися в Україні. Економічна причина, якою політики, котрі ще вчора в один голос кричали про перехід на контракт як про панацею для української армії, сьогодні намагаються прикрити власну неспроможність, тут далеко не перша і не друга.
КОЛИ МИ ГОВОРИМО про українську державність, становлення державних традицій, виникнення згуртованої політичної нації українців, то не можемо обійтися без такої дуже важливої інституції як АРМІЯ, завдяки якій створюється і цементується держава. Без кількох поколінь синів і доньок України, котрі пройшли службу у своїх Збройних Силах, ми все ще будемо людьми, яких об’єднує винятково територія. Чоловіки і жінки, які служать державі, - це справжні патріоти своєї Батьківщини, на них опирається українська державність. Країна, де армію витіснили зі сфери найпильнішої уваги, приречена на загибель. Усе це дуже добре розуміли політики іншого масштабу під росстановлення і посилення державності інших країн і націй.
ДРУГА ПРИЧИНА в тому, що наймана (контрактна) армія в наших історичних і соціальних умовах не зможе і не захищатиме країни. І справа навіть не в техніці та зброї, а в тому бойовому дусі, без якого армія – просто група найманців, котрі не мають бажання гинути, навіть якщо це буде необхідно.
ТРЕТЯ ПРИЧИНА полягає в неможливості перебудувати окремо якусь державну інституцію за новими правилами, зробити так, аби вона справно функціонувала, без докорінної перебудови і реформування насамперед способів і методів управління державою. Іншими словами, не можна створити сильну, боєздатну армію у державі без держави, в країні, якою в ручному режимі керує кліка людей, котрі переймаються власним збагаченням і розширенням владних повноважень, але не переобтяжені державним мисленням і здібностями керувати країною.
І ЛИШЕ ЧЕТВЕРТА причина неможливості побудови армії за контрактним (найманським) принципом у наших умовах – економічна. Допоки пересічний менеджер у пересічному офісі отримуватиме більше грошей, матиме більше привілеїв і соціальних гарантій, аніж командир взводу, роти чи батальйону, який несе пряму відповідальність за життя десятків і сотень людей та техніку вартістю десятки, а то й сотні мільйонів гривень, ані наймана (контрактна), ані призовна армія в Україні не відбудуться.
П’ЯТА, але не остання причина неможливості створити сильну, боєздатну, боєготовну найману армію, – відсутність з боку державної влади і з боку найманців (контрактників) бажання виконувати контрактні обов’язки і бути готовими нести відповідальність за порушення цих зобов’язань – економічну, соціальну, кримінальну. Без такої відповідальності запровадження контракту матиме найгірші наслідки як для Збройних Сил, так і для держави: армія перетвориться на зграю найманців, які за мізерного бюджетного фінансування будуть готові захищати інтереси олігархату та його кишенькових політиків, а не українського народу. Така контрактна армія стане прихистком для злочинних угруповань, бандитів, які отримають доступ до зброї і боєприпасів. Така контрактна армія надасть легальну можливість всім без виключення дітям чиновників і політиків ухилятися від служби в лавах Збройних Сил: якщо нині всі, хто має гроші і владу, можуть легко «відмазати» сина від війська, то перехід на контракт стане офіційним скасуванням священного обов’язку кожного громадянина України – захищати Вітчизну.
ПАРТІЯ «Велика Україна» не закликає повернутися до армії радянського зразка, що була необхідна для вирішення інших завдань та існувала в іншій історичній епосі. Ми пропонуємо будувати сучасну професійну армію за моделлю, найближчою до армії Ізраїлю та інших країн, котрі у випадку виникнення загроз можуть спиратися на свій народ.
ПОЛІТИЧНА верхівка неодноразово підписалася під власною нездатністю створити армію, яка відповідала б завданням і викликам сучасної України. Як наслідок – маніакальне прагнення всупереч волі більшості народу увійти до військового блоку, аби зняти з себе відповідальність за обороноздатність країни і стан армії. Тепер, коли розрекламована владою побудова Збройних Сил України в рамках західної парадигми входження в НАТО відкладається на роки а то й покоління, ніхто з перших осіб держави, ніхто з лідерів політичних кланів не може дати відповідь: що буде з нашою армією найближчими роками, на кого перекладуть відповідальність за захист української республіки від загроз, які виникнуть в наступному десятиріччі.
СПІВВІТЧИЗНИКИ!
ВИ – ТІ, ХТО МАЄ не на словах у телевізійній студії, не на ток-шоу, а на ділі боротися за українську державу. Низький рівень життя, відсутність виразних перспектив, побутова невлаштованість, престиж професії на рівні соціального дна – ось те, з чим вам пропонують змиритися власники правлячих кланів. Ані вони самі, ані їхні діти у випадку будь-якої небезпеки не збираються пов’язувати своє майбутнє з нашою країною.
ОДНАК БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ і неспроможність влади неодмінно призводить до нашої протидії. Між армією і політиками – прірва у розумінні, довірі і поглядах на майбутнє нашої країни. Армія залишилася без держави. Але й держава в особі правлячих кланів залишилася без армії за спиною. Тому й звучать телевізійні «заклинання», що армія повинна бути в стороні від державної політики.
ЖИРНІ КОТИ – представники великого капіталу, а також політична «тусовка», яка їх обслуговує, за час свого правління присвоїли більшу частину національних багатств, прошарок політиканів і чинуш, котрі мають привілеї середньовічних баронів, непідсудних, які живуть як соціальні паразити, – ці люди божевільно бояться організованого протесту власного народу. Вони зубами чіплятимуться за те, аби їхні ситі життя, їхня влада, їхнє щастя і достаток тривали вічно. І тому менторським тоном феодалів вони вказують на наше, у їхньому розумінні, місце кріпосних: «Не сміти втручатися в нашу політику! Не сміти висловлювати невдоволення нашою владою! Не сміти зазирати в нашу кишеню!». Вони бояться робітничо-селянської української армії, бояться офіцерів і командувачів, обурених розвалом і розкладанням Збройних Сил. Тому роблять усе можливе, аби витіснити армію на узбіччя соціального, політичного та економічного життя. Вони ненавидять і панічно бояться армії, в якій зріє соціальний вибух, яка у вирішальну мить буде готова виступити на боці народу і держави, а не злочинної політики керівників-тиранів, котрі знищують Україну, провадять державу у прірву шляхом вимирання і втрати територій.
МИ РОЗЦІНЮЄМО їхні діяння як підрив обороноздатності нашої країни, а діяння вищого керівництва – як зраду Батьківщини з усіма належними наслідками.

І хай вони потім не кажуть, що ми їх не попереджали!
В ІМ’Я УКРАЇНИ!

Ігор БЕРКУТ, Лідер партії
«Велика Україна»